«Поки є чим допомагати, — допомагатимемо»
Анастасія Стецюк та її дочка Даяна переїхали до Японії з Хабаровська у 2000-х роках. Близько п'яти років тому Анастасія відкрила у Чібі свій ресторан «Матрьошка», де готують страви російської та української кухні.
Коли почалося російське вторгнення в Україну, вони відчули шок, страх та паніку, а потім вирішили: допомагатимуть евакуйованим усім, чим зможуть.
«Була паніка: як невинні люди гинуть? І взагалі, навіщо їх вбивати? Поки є чим допомагати, будемо допомагати. Поки у наших силах допомагати — будемо», — сказала Анастасія.
Анастасія має українське коріння — її дідусь був родом з України. Одразу за вхідними дверима до ресторану «Матрьошка» висять два великі прапори — України та Росії. В інтер'єрі багато й іншої національної атрибутики: скатертини з народними візерунками, матрьошки, фігурки ведмедів, розписний дерев'яний посуд. Анастасія каже, що раніше тут стояли маленькі прапори Росії. Однак настав момент, коли вона відчула необхідність їх прибрати.
«24 лютого… я навіть не повірила тоді. Причому ми виступаємо не як ті, хто захищається, а як нападники. Причому на своїх близьких. У мене в крові українці, у мене там мешкають далекі родичі, знайомі. Напевно, дні три-чотири ми були… (в шоці). Вмикаєш телевізор і бачиш, як усе це відбувається… це було дуже страшно», — згадує Анастасія.
Не має значення, якої ти національності
Японія почала приймати евакуйованих із України у квітні. За минулі місяці до країни в'їхали близько 2 тисяч українців, що втекли від бойових дій.
Здебільшого це жінки та діти. Хтось із них приїжджає до Японії до своїх родичів та знайомих, хтось — за освітніми програмами для тих, хто вивчає японську мову. Є й такі, хто взагалі не має знайомих в Японії.
Анастасія та Даяна весь час отримували інформацію від своїх знайомих та друзів з України, і коли до Японії почали приїжджати евакуйовані, вони зрозуміли, що не можуть просто відвернутися і не надати їм допомогу: неважливо, який бік конфлікту займає та країна, в якій ти народився , — важливо допомогти тому, хто цього потребує.
«Не має значення, що ти за людина, якої ти нації. Є добрі люди скрізь. Якщо доброти буде більше, світ буде світлішим та кращим. І коли людина в біді, то ти просто мусиш допомогти. І ось із цього якось почалося», — розповідає Анастасія.
Даяні спало на думку через соцмережі написати тим, хто потребує допомоги, що вони можуть звертатися до «Матрьошки». Згодом про ініціативу ресторану дізнавалося дедалі більше людей.
«Ми стали допомагати якимись порадами, якимись речами, їжею — чим можемо, тим допоможемо. Просто навіть піти разом до лікарні і сказати, де що болить і до якого лікаря сходити, як у магазині покупки робити. Навіть елементарні речі — бо ж люди цього не знають», — каже Анастасія.
Деяким евакуйованим з України пропонують і підробіток у «Матрьошці». За словами Анастасії, їй допомагають ліпити вареники, пельмені та в іншій подібній роботі.
«Коли людина приїжджає з таких страшних місць і залишається віч-на-віч із собою, ні з ким не спілкується, то відчуває ще більше стресу. І коли люди виходять, хоч якусь дрібну роботу роблять, спілкуються — це їх трохи виводить із стресу. І знайомства з'являються, коло спілкування нове. Тоді легше пережити ці страшні часи», — каже Анастасія.
Спільними зусиллями
За кілька місяців до «Матрьошки» по допомогу чи пораду звернулися кілька десятків евакуйованих з України.
Одна з жінок, що звернулася до ресторану, прийшла з такою проблемою: вона евакуювалася в Японію з дитиною і тепер не могла знайти роботу. Оскільки в Японії у неї не було близьких, їй не було з ким залишити дитину. Для вступу до дитячого садка потрібен був час, також треба було оформлювати документи. Жінці допомогли консультацією, що саме можна зробити у її ситуації.
У «Матрьошку» почали приходити японці, які розмовляли українською та російською мовами, які пропонували свої послуги перекладу, а місцевий офіс імміграційної служби став співпрацювати для полегшення бюрократичних процедур.
Хвиля негативу
Відразу після початку вторгнення Росії в Україну ресторан Анастасії та Даяни зіткнувся з негативом з боку тих, хто був обурений політикою Москви.
«Нам писали в «Інстаграм»: «Повертайтеся», «Виїжджайте». Дзвонили, приходили... Говорили: «Ви погані, навіщо ви це все робите», — каже Анастасія.
Звучала критика і з боку росіян, які мешкають у Японії, і з боку знайомих українців. Багато людей не розуміли, чому мама та дочка продовжують спілкування з протилежною стороною конфлікту.
Але, за словами Анастасії, такі коментарі не змінять їх із Даяною рішучості надавати підтримку тим, кому вона потрібна.
«Допомога — я ніколи не сумнівалася, що це буде чимось поганим. Що б не говорили зараз — чому росіяни допомагають Україні чи українці допомагають росіянам… По-перше, це просто людина — вона така сама, як і я, як і ми всі, вона так само відчуває біль, тому чим я можу, тим допоможу. Буду лише рада», — каже Анастасія.
Разом сильніші
Анастасія згадує руйнівний землетрус у Японії у 2011 році. Тоді вона на власні очі побачила, як згуртованість та співпраця допомагають пережити катастрофу та будувати майбутнє.
«Тоді всі, згуртувавшись, почали допомагати один одному — водою, борошном, житлом, одразу почали будувати додаткові будиночки, щоб люди жили. І тоді покращення відбувається швидше, бо всі разом безоплатно допомагають один одному», — каже вона.
«Якщо не допомагати і просто відійти осторонь — буде тільки гірше. Краще нікому не стане. Якщо людина закриється, то це не добре».
Зараз, через кілька місяців після початку вторгнення і в умовах пандемії коронавірусу, Анастасія і Даяна не знають, як ці події вплинуть на роботі ресторану. Але вони відчувають підтримку з боку постійних клієнтів, які бачать зусилля та устремління матері та доньки.
«До мене підходила японка російськомовна, яка раніше жила в Москві. Вона по-російськи мені сказала: «Зараз настали важкі часи, вони бувають завжди і скрізь, тримайтеся, старайтеся, ні в якому разі не закривайтеся, я буду до вас приїздити, приходити». Нас підтримують, кажуть теплі слова: «Ми з вами, ми такі ж люди, треба це пережити», — каже Анастасія.
Відчуваючи таку підтримку, Анастасія і Даяна сповнені рішучості і далі надавати допомогу тим, хто її потребує. Незважаючи на те, що привід для їх зусиль виявився трагічним, вони наповнюють своє ставлення до життя та інших людей добротою та оптимізмом.